Сьогодні Україна та весь світ згадують жертв Голодомору 1932-1933 років – геноциду українського народу. В пам’ять про мільйони загиблих запалять свічки, відслужать поминальні панахиди. Цю страшну трагедію ми будемо переживати дуже довго. Поки не піде у засвіти останній очевидець рукотворного голоду. Поки ми не згадаємо всіх, хто хотів просто жити на своїй землі. Поки, врешті решт, ми не дізнаємось всю страшну правду. Нагадаємо 10 фактів про Голодомор.
1. Геноцид
У 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 рр. геноцидом українського народу.
У 2010 році Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що визнавати Голодомор, як факт геноциду, буде неправильно, несправедливо, бо це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР. Такої ж думки дотримується і російський уряд.
Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави світу. Однак слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору. У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності».
2. Кількість жертв
Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.. Однак більшість фахівців сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.. У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн.. Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 років.
3. Географія голоду
У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.
Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
4. Де не було Голодомору?
За даними історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1500 колективних господарств зуміли їх виконати і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
5. Перша згадка в пресі
Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року. Журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян, однак не назвав конкретних цифр. Після цього радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
6. Офіційне визнання
Саме слово «Голодомор» вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про «труднощі з продовольством», але не про голод. Слово «Голодомор» вперше прозвучало із вуст високо посадовця в грудні 1987 року, коли перший секретар ЦК Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.. У 1990 році вийшла книжка «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». Тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стало бібліотечним раритетом. У 2006 році СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.
7. Натуральні штрафи
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
8. Закон «про п’ять колосків»
У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшкуючих обставин – 10 років ув’язнення без права на амністію.
Народ назвав цей каральний документ «закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії закону за ним засудили 150 000 осіб. Діяв він аж до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 роки.
9. Чорні дошки
У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. На боржників, які потрапили на ці «чорні дошки» (на противагу до «червоних» – списків пошани), накладали штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів. У роки голоду потрапляння села на «чорну дошку» означало вирок його жителям.
10. Канібалізм
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.
