У номері газети від 21 травня під рубрикою «Лист до редакції» ми публікували матеріал «У Виноградівському геріатричному пансіонаті продовжують порушувати права людини?». Коротко нагадаємо: в ньому подано інформацію від регіонального координатора зі зв’язків із громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Закарпатській області Олега Григор’єва, в якому йдеться про результати незалежних моніторингових візитів до Виноградівського геріатричного пансіонату та висунуто низку звинувачень на адресу керівництва. Цими днями до редакції звернувся директор вищевказаного закладу Степан КЕРЕЧАН, який очолює його з 1987 року, з початку заснування, і надав коментар у відповідь на звинувачення автора листа. Отож, подаємо його бачення та коментування вказаних у листі О. Григор’єва порушень та недоліків у роботі пансіонату:
– Почну з якості медичного обслуговування. Згідно штатного розпису в нас три лікарі – геріатр, психіатр і на 0,5 ставки – зубопротезист. Лікар-геріатр померла наприкінці лютого. Одну півставки займає терапевт (завідувач реабілітаційним відділення), яка, до слова, приймає пацієнтів цілий день, і на 0,75 ставки – лікар-психіатр – ці медики працюють на даний час. А щодо якості медичного обслуговування, то наш заклад – не лікувального профілю, а соціально-медичного. На лікування при потребі направляємо хворих до райлікарні. Слід зазначити, що зі 150 підопічних – 95 інвалідів, які, звісно ж, потребують відповідного лікування та медикаментів. В препаратах ми стараємося не відмовляємо нікому, але старші люди люблять тримати ліки «в запасі», хоча в пансіонаті працює цілодобовий медичний пост, де чергує медична сестра, яка надає медпослуги згідно призначення та в разі потреби – першу невідкладну медичну допомогу. При більш серйозніших захворюваннях працівники закладу викликають «швидку». Тож, на мою думку, підстав для звинувачення щодо якості медичного обслуговування я не вбачаю. Тим більше, медикаменти ми закуповуємо згідно заключень лікаря. Коштів на ці потреби поки що вистачає. Закуповуємо також памперси (в пансіонаті 80 лежачих, прикутих до ліжка підопічних). Щодо звинувачень про туалетний папір, рулон якого нібито видається раз на місяць. Я рахую, що нормативів на цей засіб гігієни не повинно бути. Насправді туалетний папір видається підопічним за потребою. Але серед них є такі, які навіть не вміють користуватися унітазом (кидають туди папір). А якщо перевіряючий або я як директор запитаю: «Ну, як – дають вам їсти?», кажуть: «Дають», а якщо запитаєш по-іншому: «Вам не дають їсти?», то й відповідають: «Не дають». Словом, зі старими хворими людьми працювати дуже важко. Хто не має вдома лежачих батьків, той не знає, яка це нелегка робота – догляд за ними. Тим більше, зарплата в пансіонаті дуже мізерна – санітарки, які доглядають прикутих до ліжка людей, отримують 1200-1300 гривень.
Коментую далі – в пансіонаті у всі приміщення цілодобово подається тепла вода. В блоці «А» для одномісних та двомісних кімнат – у кожному номері санвузол. У блоці «Б» – він один на дві кімнати. Щодо недостатнього штучного освітлення, то, з одного боку, й фінансування недостатнє, з другого – нам постійно надходять вказівки «згори» про дотримання енергозбереження й лімітів. До того ж, згідно акту заключення СЕС – світло відповідає всім вимогам ГОСТу. Але освітлення й електропроводка дійсно потребують проведення ремонтних робіт.
Вважаю за потрібне пояснити й таке: епопея з численними перевірками розпочалася зі скарг підопічного Михайла Дудинця, інваліда 1-ої групи, який поступив до пансіонату у 2008 році й живе у нас донині. В нього четверо дітей, але при оформленні надав фіктивну довідку з сільської ради про те, що він одинокий. Ніхто з дітей не хоче з ним жити, він їх не виховував. Скажу прямо – це алкоголік, варто лише подивитися на його особову справу з численними доповідними працівників пансіонату стосовно його вчинків та поведінки. Це він і пише скарги, і телефонує на «гарячу» лінію. Через це, приміром, за 2014 рік в пансіонаті проводилися 12 перевірок, за 2015 – 8, і вже цьогоріч – третя. В Дудинця зазвичай одні й ті самі звинувачення – недостатньо туалетного паперу, потреба в безперешкодних порогах для візочників у пансіонаті, який, до слова, здавався в експлуатацію зі 180-ма недоробками – і це один із них. Адже при настилі підлоги в приміщеннях вона повинна була бути дощатою, але постелили в кімнатах усе-таки лінолеум, тому й утворилися пороги, які складають труднощі при пересуванні візочників. Але, на жаль, усунення цієї проблеми потребує великих витрат. А ось пандусів у нас надворі чотири. Працюючих ліфтів – три (1 – у запасі, адже їх обслуговування потребує коштів – за функціонування двох, які діють цілодобово, ми щомісяця сплачуємо близько 1700 грн.).
Наразі найбільшою проблемою для пансіонату є протікання даху. На цей рік розроблено документацію на 500 тис. грн., вона пройшла експертизу. А вся та «писанина» скарг тягнеться протягом кількох років, відколи Дудинець проживає в пансіонаті. Хтось «смакує» це, а я б хотів, аби людина, яка вказує на порушення та недоліки в роботі пансіонату, покерувала ним хоча б два роки (бо один рік ще за інерцією витримає). Резюмую так: не все справедливо в інформації Олега Григор’єва. Журнал реєстрації перевіряючих органів підшитий, журнали відвідувань ведуться, маємо й виписану періодику, в нашій бібліотеці – до 5 000 книг українською, російською і навіть угорською мовами. Іще щодо «беззмістовного дозвілля» – телевізори в пансіонаті на кожному поверсі, працює кінозал (маємо понад 400 широкоформатних кольорових фільмів, які демонструємо кожну неділю і в релігійні свята). Книга скарг і пропозицій є на кухні, де наші підопічні споживають їжу, а в книзі – слова вдячності за смачні страви. На харчування одного підопічного наразі витрачається 43-45 грн. за день, харчування – чотириразове, з дотриманням відповідних діючих норм. До того ж, пансіонат підтримують хороші, надійні меценати, які безкоштовно постачають нам овочі, за що ми їм щиро вдячні. А деякі спонсори приходять із гостинцями, які роздають їх підопічним просто в руки.
… Робота тут важка, але кадри дійсно вирішують усе. Проте всі ці звинувачення та скарги «допекли» вже й нашим працівникам. Тому колектив вирішив звернутися з колективним зверненням до Департаменту соціального захисту стосовно відрахування М. Дудинця з пансіонату, який паплюжить його (до того ж, дійсно має 4-х дітей і має жити в домашніх умовах, бо не є одиноким).
Підготувала Ганна КОБАЛЬ
