Це неймовірно, але познайомила їх… біда – мецената Руху підтримки закарпатських військових-Виноградів Юрія Морозовича, який працює співзасновником ТзОВ «Радуга» у Підвиноградові, і отця Олександра, котрий служить у православному храмі Київського патріархату, що зводиться на околиці райцентру. Так сталося, що події на Сході гірким болем озвалися у небайдужих серцях обох цих молодих чоловіків, і вони кожен по-своєму взялися допомагати нашим землякам, які перебувають на Сході. Один – конкретними справами, інший – духовними молитвами.
Пригадую, в травні минулого року першу свіжу городину із товариства Ю. Морозович відправив не вигідним споживачам у торгівлю, а насамперед солдатам на передову. Влітку минулого року він запропонував волонтерам 15 квитків на Всеукраїнський фестиваль української альтернативної музики «Бардерштат». За його ініціативою ми відвідали всі родини загиблих з нашого району, вклонилися пам’яті героїв на їх могилах. І от ще одна приємна новина: меценат поїхав до наших земляків на передову, під славнозвісну Мар’їнку. Не сам – удвох із священиком Олександром, який до початку війни жив у селищі Тельманово на Донеччині, а коли там почалися бої – переїхав з дружиною і маленькою донечкою до Виноградова, став у святкові і вихідні дні відправляти службу у храмі. Не раз була свідком, як уважно слухають його вірники, коли правдиво розповідає про події на Сході – там залишилися його батьки і він постійно підтримує з ними зв’язки.
Я веду до того, що кожен із нас, небайдужих, як може, намагається бодай трішки полегшити життя військовослужбовців, котрі воюють на Донбасі. Воюють за них, за мене, за кожного із нас, наших дітей і онуків. А ми, як можемо, стараємося їм допомогти. От і днями до нас звернулася волонтерка із Берегова Ярослава Федур, попросила передати подарунки для воїнів АТО. Ми відправили їм ящик круп, ящик пряників, 50 штук мила, по 20 пачок зубних паст і щіток, 20 упаковок чаю, 10 станків для бриття, величезну коробку військово-патріотичної і духовної літератури…
Втім, спосіб підтримки у кожного свій. Марія Феневгазі вдома шиє для солдатів бандани, наш постійний меценат Віктор Заріцький вкотре приніс 10 блоків цигарок, Ольга Леньо з Підвиноградова, пенсіонери Ганна Качала з Виноградова та Марія Гецко з Оноку принесли пластикові кришечки… Все це – на підтримку воїнів 128-ої гірсько-піхотної бригади. І не тільки. Бо коли до нас надходить SOS з інших підрозділів – ми не залишаємося байдужими і до них, адже державну цілісність виборюють представники різних регіонів України, всі вони наші захисники. Минулого тижня виноградівці відправили бійцям 14-ої бригади на Маріупольській напрямок чай, сигарети, ліки (на нашій сторінці у Фейсбуці за 6 березня є фотозвіт про доставку). Спорядили бійця 54-ї ОМБР, видали йому тактичні рукавиці, які придбав Федір Фозекош. Два тижні тому ми в соцмережах звернулися до людей з проханням роздобути інвалідний візок для хворої дитини, а вже через тиждень Людмила Вакарь привезла два такі візочки і мішок цибулі. Ще по одній колясці привезли Володимир Магарита та Ірина Бойко. Микола Ломага приніс три матраси – ну як не порадіти за таких співчуваючих своїх земляків.
І поки одні воюють, другі збирають їм все необхідне по ниточці, треті відволікають нас, простих смертних, формуванням нової коаліції у Верховній Раді, журналісти дедалі більше «розкопують» кричущих фактів по офшорах. Все це сьогодні викликає цілу гаму найрізноманітніших відчуттів, у кожного індивідуально. Люди про це говорять скрізь – на базарі, у магазині, в кафе, на вулиці. Політичні шоу, які ми спостерігаємо по телебаченню, демонструють не що інше, як боротьбу старого з новим. Забагато негативу. Навіть наймудріші, найтерпеливіші українці можуть не витримати. Ну як тут зберігати спокій, коли від зарплати до зарплати, від пенсії до пенсії живеш у боргах, як у шовках. А їх же треба віддавати! І ми, хочемо чи ні, вчимося з цим жити. Та чи можна не помічати чи ігнорувати війну?
І насамкінець. Час від часу в офіс волонтерів продовжують приходити школярі і студенти, цікавитися потребами солдатів. Чим можуть діти допомогти героям, які на Сході захищають нас від російських зайд? Найголовнішим – вдячністю, увагою, теплом душі, своєю творчістю: хлопчики та дівчатка продовжують писати солдатам листи і малювати малюнки.
Мальвіна САВИНЕЦЬ, волонтер
