Не так давно спільне українсько-німецьке підприємство «Сандерс-Виноградів ГмбХ» на чолі з Германом Розенталем подарували для вимушених переселенців з Донбасу подушки, а минулого тижня знову вручили їм 25 теплих пухових ковдр.
– На першому місці в нас – турбота про власний колектив. Кожен із працівників підприємства, а їх нараховується у Виноградові та Іршаві 540 чоловік, мають змогу отримати смачний комплексний обід за символічні 10 гривень. Також ми вже виплатили 13-ту заробітну плату, а також всім виділили кошти на закупку овочів на зиму. Щомісяця, а також на свята (перед Великоднем, Новим Роком та 8-березня) наші працівники отримують премії, а на день народження – подарунки, – каже Герман Зельманович. – Окрім того, до нас завжди звертаються по допомогу інваліди та ветерани війни і праці, солдати АТО. Впродовж кількох років поспіль постійно підтримуємо міську футбольну команду «Севлюш». З початку неоголошеної війни на Сході країни ми закупили повне обмундирування зимового та літнього вбрання для 4 наших працівників – мобілізованих, також зберігаючи за ними робоче місце із щомісячною виплатою середньої заробітної плати, а після повернення з АТО кожному дали матеріальну допомогу. Віддали свій автобус, який відправили на Донбас і закупили запчастини на ремонт військової техніки. 10 тисяч гривень перекинули на рахунок Руху підтримки Закарпатських військових – Виноградів. Великі суми ми не маємо змоги виділяти, проте потрохи намагаємося допомагати всім, хто просить. У нас дуже хороший колектив і всі вони заслуговують на повагу. Звісна річ, все це робиться за підтримки нашого інвестора Ганса Крістіана Сандерса, котрий розуміє складну фінансову ситуацію в Україні і завжди позитивно реагує на наше бажання допомогти. Тож і зараз ми не змогли лишитися осторонь проблем людей, котрі вимушені були покинути власні домівки через постійні бої.
– Наразі у Виноградівському районі стоїть на обліку 175 вимушених переселенців з Донбасу, проте до нас по допомогу звертається лише 25 сімей. Це переважно молоді сім’ї з дітьми (20 хлопчиків та дівчат), пенсіонери та 4 інвалідів, котрі насправді потребують практичної допомоги. Проте, для належного фінансування благодійного фонду потрібні спонсори, котрих, на жаль, знайти не легко. Поки що окрім Германа Розентала ніхто із підприємців нам не допомагає. Герман Зельманович єдиний відгукнувся на наше прохання допомогти, тож велике йому спасибі за доброту, чуйність і милосердя. Адже насправді дуже важко покидати рідний дім і все майно, придбане нелегкою щоденною працею. Багато переселенців хоч і живуть у мирнім Виноградові не перший місяць, та все ще не можуть відійти від пережитого у лоні війни стресу. До того ж у багатьох на Сході залишилися власні квартири чи будинки із хорошими ремонтами, а тут доводиться всією сім’єю тулитися у маленькій кімнатці й спати на підлозі, скрутивши під голову кілька кофтин і вкриваючись чим попало. А ті подушки, які ми отримали від «Сандерса» напередодні, і оці ковдри є вкрай необхідними, – розповіла нам керівник благодійної організації «Дім милосердя» Анастасія Алатарцева.
Коли Настя роздавала ковдри, ми мали змогу поспілкуватися з переселенцями. Кожного з них на Виноградівщину закинула жорстока примха долі. Рятуючись від постійних пострілів, зривів та «феєрверків» з градів, вони приїхали до нас хтось тимчасово, а дехто і назавжди. Так, Лєна з сім’єю приїхала з Луганщини і каже, що додому повертатися не планує: «Тут ми проживаємо вже півтора року і повертатися не маємо куди, бо квартиру нашу повністю розграбували: винесли меблі, навіть двері та вікна повибирали. Та й сусіди нас там називають «бандерівцями», тож спокійно жити точно не дадуть. А тут сусіди в нас хороші, ставляться позитивно. А от Валентина Кайло приїхала з чоловіком у Виноградів на запрошення його сестер, вони їм і квартиру для проживання надали, і грошима та речами допомагають. Вдячні вони і депутатам, котрі їх підтримують, і підприємству «Сандерс-Виноградів ГмбХ» та волонтеру «Дому милосердя» Анастасії Алатарцевій. Подружжю Раїсі та Володимиру Возним, котрі приїхали із самого Луганська вже далеко за 70. Їм було не легко покидати рідну домівку, а ще важче адаптуватися на чужині. Виїхали, коли вже їм було дуже страшно від постійних пострілів та канонад. Старенькі тішаться, що Анастасія Сергіївна завжди вводить їх у курс справ, допомагає з отриманням гуманітарної допомоги, бо ж тікали з лона війни, взявши лише документи та найнеобхідніші речі. Сподіваються, що в них вдома настане мир і вони зможуть повернутися в рідну домівку, а зараз щиро дякують тим людям доброї волі, котрі не полишають їх у скруті.
Наталія КОБАЛЬ
