Полковник запасу Василь Малета учасником бойових дій не був, та як військовий аналітик і стратег якнайкраще розуміє значення вислову «культура війни», бо ж свого часу навчав непростому бойовому мистецтву молодих та зухвалих сержантів. Тому в розмові з досвідченим військовим ми не могли не зачепити болючу для України тему антитерористичної операції на Сході країни.
– Війна ведеться за своїми законами. Вона має чітко визначений порядок: хто має стояти на передовій, хто в ешелоні, а хто забезпечувати тил, аби одягати та годувати солдатів. Кожен ешелон має свої терміни підготовки. У цій системі військового устрою основну роль відіграють Збройні сили і добровольчі батальйони не мають права допомагати їм без попередньої згоди, аби не нашкодити. Крім того, на жаль, не завжди доброволець готовий підпорядковуватися військовому командиру, апелюючи на свою самостійність та власний досвід. Це вже вводить дисбаланс. Беззаперечним підтвердженням цього є Іловайський та Дебальцівський котли, де навіки полягли наші солдати. Не можна відразу починати «партизанщину», відправляючи в бій ненавчених, необстріляних хлопців. Навіть партизанські загони під час Другої Світової війни відразу після їх утворення вносилися до єдиного реєстру і підпорядковувалися професійній армії. Керувати військовими діями та утримувати передові позиції повинні військові фахівці, – ділиться власними думками Василь Юрійович. – Ще однією помилкою є постійне інформування через ЗМІ всього, що відбувається в зоні АТО: хто як перегруповується, яка техніка і зброя відправляється, навіть номери військових частин. Війна – це таємниця, яку недоцільно розкривати простому люди, аби не нагнітати і без того не спокійну атмосферу серед цивільного населення. Цілком достатньо короткої довідки про втрати та переваги. До того ж тими даними легко може скористатися розвідка противника і, не на нашу користь. Порушення правил мистецтва ведення війни і призвело до численних втрат. Вкрай небезпечними на полі бою є користування мобільними телефонами. Сучасною технікою, фіксуючи їх сигнали, дуже легко відстежити місце дислокації наших військових, а для ворога це – ціль, яку необхідно накрити артснарядами. Негативно я ставлюся і до волонтерських організацій, адже забезпечувати солдатів технікою, зброєю, продуктами харчування, обмундируванням і, навіть, прати їм форму мають військові тиловики. Будь-якою справою повинні займатися професіонали. Попередня розвідка та злагоджені дії всіх трьох ешелонів та командування дали б змогу уникнути багатьох втрат. Свого часу я готував військових, котрі брали участь у бойових діях і знаю, що війна завжди є психологічною травмою для солдатів. Тому дуже важливо підтримати їх, допомогти якомога швидше вийти із «стану війни». І робити це потрібно не лише рідним та близьким, а й фахівцям.
А от відновлення призову до лав армії В. Малета вважає потрібним: «Пройшовши військовий вишкіл, хлопці загартовуються, мужніють і починають самі себе поважати. Крім того, — це хороший, надійний резерв. У становищі, в якому зараз перебуває Україна, знову стає модно бути військовим. Це вкрай позитивно. Вважаю недоцільним довгий термін проходження строкової військової служби. Рік-півтора – цілком достатньо для підготовки відважного солдата, котрий, у разі потреби, зможе захистити Батьківщину». Керуючись власним військовим досвідом, полковник переконаний, що бойові дії на Сході країни не переростуть у масштабніший наступ, тим паче – у третю світову війну. І щиро вірить, що наші Збройні сили, наш народ відстоїть свою цілісність та суверенітет. Проблемним залишається хіба що питання економічного та соціального захисту. Та це же зовсім інша тема.
Наталія КОБАЛЬ
