Ідею написати цей матеріал підкинула моя знайома. Вона прямувала в лікарню на процедури у відділення денного стаціонару. У Виноградівській районній лікарні воно існує понад 12 років. Півроку тому, напередодні Дня медичного працівника, стаціонарники переселилися. Перейшли у нове, просторе, сучасне приміщення, розташоване на другому поверсі будови. Стали володарками рецепції, 9 палат, маніпуляційної, ординаторської, санвузла, оснащених найновітнішим обладнанням, ліжками, усім найнеобхіднішим і зручнішим для постійного ними користування у щоденній невідкладній роботі. Працюють тут медики без вихідних (по неділях хворі теж приймають прописані лікарями процедури). Колектив невеликий – 5 чоловік, разом з прибиральницею. Всі з досвідом роботи. Хворих тут приймають і стежать за ходом їхнього лікування та оздоровлення лікарі Мирослава Михайлівна Сеньків та Мар’яна Євгенівна Бабинець.
Щодня близько 60 хворих, після всіляких ускладнень, отриманих від перенесених хвороб, проходять тут реабілітацію. Після попередньої реєстрації у сімейних лікарів і за їхньою порадою та приписом, хворі потрапляють сюди і проходять всі їм рекомендовані процедури та лікування у затишній, спокійній обстановці і в зручний для себе час. Тут їх уважно і чуйно зустрінуть медсестри. Мирослава Ромушко закінчила Берегівське медучилище і вже 12 років працює в лікарні. 5 років проробила медсестрою в хірургічному відділенні. Для неї це була школа гарту і повчальна збірня професійних навиків і корисного досвіду. Потім перевелася у відділення денного стаціонару. Хворим ставить крапельниці, катетери, у разі потреби робить забір крові для необхідних уточнюючих аналізів, робить уколи… Кожна тут людина чекає від медсестри уваги, поваги і розуміння її стану. Цього золотого правила дотримується і медсестра Наталія Поган. Людина, за відведений їй для процедур час повинна відпочити, зняти стресове напруження, поновити свої сили і заспокоєною залишити дане відділення стаціонарного лікування.
Тут чітко розподілені обов’язки. Медицина не стоїть на місці У світовій практиці багато чого змінюється. Щоб не відставати від життя, постійно слід працювати над собою, поповнювати запас знань. Починаючи від розшифрування ЕКГ, знати симптоми серцево-судинних ризиків у хворих на цукровий діабет, ведення пацієнтів з астмою і їхнє сучасне лікування з легеневими хворобами. Бути добре ознайомленим з новітніми програмами «Доступні для хворих ліки» (пульмонологія, терапія, алергологія, нейрохірургія, неврологія, акушерство, гінекологія, травматологія, ортопедія, дієтологія, інфекційні захворювання, гастроентерологія, загальна практика – сімейна медицина). Мати поняття про омікрон і нові виклики та можливості лікування хворих в непередбачуваних життєвих ситуаціях. Знати клінічну і діагностико-лікувальну медицину.
У відділенні лікують і захисників, які на війні зазнали поранень, фізичних ушкоджень, понівечення організму, каліцтва… На собі пережили наслідки мінно-вибухових або ж осколкових поранень і наслідки закритих черепно-мозкових травм, забоїв або сильних струсів…
Наважилася поговорити з пересічними відвідувачами, котрі пройшли свої процедури, розпитати їх про враження від їхнього лікування в такий спосіб денного стаціонару. І ось що мені розповіли:
Марина Кавуля, вчителька початкових класів першої міської ЗОШ І-ІІІ ступенів: «У моїй родині 5 медиків. Всі вони – фанати своєї професії. Робота – понад усе. Таке ж ставлення до хворих відчула у цьому колективі. Тут лікують не лише знаннями і набутим за роки досвідом роботи, але й людською чуйністю, увагою, повагою і добрим розрадним словом. Ці фактори, повірте, спрацьовують на всі 100 відсотків».
Олександра Пекар, ветеран праці: «У цьому колективі морально-здоровий клімат. Це – дружній колектив. Працюють в ньому висококваліфіковані фахівці. Відношення їх до хворих людей уважне. Таких людей треба цінити. Це своєрідні світочі майбутньої медицини в Україні, де українці не шукатимуть порятунку в інших країнах Європи, а матимуть зразкове лікування у себе вдома.
Ганна Чабрун, жителька села Олешник: «Мені пішов 85-ий рік. Все життя пропрацювала в районній санепідстанції. А коли непомітно підійшли похилі літа, здоров’я, прагну утримати і час від часу весною і восени проходжу профілактичне лікування на деннім стаціонарі. Дуже щиро вдячна дівчатам за таке чуйне ставлення до своїх відвідувачів. З їхнього боку це – вагомий стимул до подальшого нашого життя».
Марія Токач, виноградівка: «Збігли молоді роки. Сили вже не ті, що колись. Але хочеться ще бути корисною для дітей і онуків. Вони горнуться, поспішають з радістю, діляться тим, чого досягли і навчилися. Тому, як мама і бабуся, маю бути в гарній формі. Це мене змушує своєчасно дбати про своє здоров’я».
Анжела Форкош, ромка з Підвиноградова: «Я тут не одна. Зі мною 8-ми річний синок Рудольф. Поки я приймаю процедури, він уважно стежить за всім навколо. Мріє стати лікарем. Йому подобається, як тут спокійно, затишно і чисто. У цій заворожуючій тиші чути лише кроки сестричок та їхня ангельська присутність біля хворого. Цей позитив простими словами не передати!»
Валентина Марушка, мешканка села Олешник: «Мені пішов 55-ий. На вигляд – ще молода, здорова, бадьора. Але з часу початку війни, все пережите і нервові стреси від втрат на передовій молодих наших односельчан, далися взнаки. Став мучити артеріальний тиск, головні болі, безсоння. Тут приводжу себе в нормальний стан і дякую дівчатам, що докладають належних зусиль, щоб знову повернутись до життя і бути в строю здорових».
Станіслав Савко: «Мені 24 роки. Корінний виноградівець. Професійний футболіст. Змалку люблю цей вид спорту. Кожна гра – азартна і напружена. Проте не обходиться без травм, особливо при падінні. Ніхто не застрахований від забою окремих ділянок тіла. Зараз відновлюю колінні суглоби, м’язи рук, спинного міжребер’я. Все буде добре! Прорвемось! До наступного виходу на футбольне поле буду в формі і готовий до чергової гри. І за це я щиро дякую нашим медичкам, справді, фахівцям високої проби».
Марія КОНКІНА,
очільниця Виноградівського
відділення ГО МАЛІЖ
