Ось так десятки разів проходиш біля фасаду сільської бібліотеки у Підвиноградові і не підозрюєш, що буквально два-три метри над головою серед гілок хвойного дерева (здається, туї) сидить п’ятеро великих хижих птахів – вухатих сов. Ані шум авто, ні крики дітей, які розважаються на гойдалці, їм абсолютно не заважають. Вони спокійно собі дрімають в очікуванні ночі, коли настане пора для полювання на гризунів. Їх непросто запримітити серед густих гілок, проте професійний орнітолог Леонід Покритюк відразу розгледів одного, другого, а потім й інших. На цих деревах вони житимуть цілу зиму, а потім перелетять на північ і в Європу. Десятки видів сов, які живуть в Україні, мають свої звички, свої характерні способи проживання. Наприклад, вухані зараз збираються у кількох локаціях в Закарпатті, причому на одній території може бути до сотні птахів. Зважаючи, що хижі птахи звикли жити відосібно, уникаючи «великих компаній», вміння вухатих сов толерувати з іншими вуханями викликає чимало запитань у спеціалістів.
За словами Леоніда Покритюка, попри те, що дикі сови гніздяться переважно в населених пунктах, їх життя залишається маловивченим. Пан Леонід родом зі Львова, одружившись, проживає у Берегові багато років і фахово займається вивченням різних видів птахів на Закарпатті. Наразі його сфера інтересів – сипухи. Унікальний вид сов, занесений до Червоної книги. Всього їх налічується 30 пар і практично всі вони проживають у низинних районах Закарпаття. Сипуха – вкрай рідкісна, переважно осіла сова, єдиний вид роду і родини у фауні нашої країни.
Колега пана Леоніда з інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України Юрій Кузьменко розповідає, що раніше сипухи жили і в південних областях України, але у 30-х роках був період особливо холодних сніжних зим і популяція просто не зуміла пережити цей період. З часом сипухи почали зникати і в інших регіонах і практично єдиними місцем проживання цих унікальних птахів залишається Закарпаття, у першу чергу Берегівський район.
Леонід Покритюк спостерігає за ними давно. Багато років орнітолог навідувався до пари сипух на горищі церковної прибудови, вивчав їх життя. Потім на території церкви відбулася реконструкція і вони відлетіли у пошуках іншого місця проживання. За роки знайомства сипухи так і не виявили ознак дружелюбності, хоча «стратегічним мисленням» вони володіють. Наприклад, оселяючись на горищі, вони пам’ятають про своїх небезпечних ворогів – куниць і облаштовують гнізда так, щоб звір не мав доступу до яєць або пташенят. Найбільш безпечним місцем для проживання сипухи вважають дзвінниці та куполи церков. Їх абсолютно не тривожать ані служби, ані церковний дзвін. А от відлюдькуваті куниці таких місць старанно уникають. І це допомагає сипухам почуватися у безпеці. На жаль, культові споруди на Закарпатті зазнають невтішних для сов реконструкцій – всі отвори в будівлях закриваються сітками, дахи стають менш доступними для проживання і це теж позначається на скороченні їх популяції.
Ще один досить згубний чинник – протруювання зерна у фермерських господарствах. Воно потрапляє в організм гризунів, які в свою чергу стають «вечерею» для сов. Отрута потрапляє в організм сови і завдає їй шкоди. До всього додається небезпека від зачеплених електропроводів, руху автомобілів. Є й неадеквати, які стріляють в сов задля розваги. Основною причиною невеликої кількості сипух орнітологи вважають обмеженість місць, де сови можуть влаштувати гніздо. Зараз сипухи зазвичай створюють домівки у покинутих тваринницьких комплексах. Але таким місцям проживання загрожує як руйнування, так і модернізація з відсутністю придатних для гніздування ніш та отворів. Тож розміщення штучних будиночків для сипух у сільськогосподарських будівлях допоможе тривалому та спокійному існуванню птахів.
«Затишне життя сипух залежить не лише від умов гніздування, а й від дбайливого ставлення людей, – розповдає пан Леонід. – Ми розробили буклет, який пояснює, як сова-гарнюня допомагає щодня кожному господарю, відловлюючи гризунів і зберігаючи врожай. Ніяких отрут, які шкодять здоров’ю, тільки сипуха та спільний добробут!» Цього року українські й європейські орнітологи вирішили втрутитися в ситуацію і облаштувати для рідкісного виду сов спеціальні «квартири» – зручні ящики, де сипуха зможе жити. Безпосередніми виконавцями цього процесу стали Леонід Покритюк та його колега Юрій Кузьменко. Щойно завершився черговий етап встановлення гніздових скриньок. Проєкт впроваджується Закарпатським відділенням «Українського товариства охорони птахів» за підтримки Союзу охорони природи і біорізноманіття Німеччини на території Берегівського, Мукачівського, та інших районів області. 50 помешкань для тридцяти пар розраховані не лише на збереження, але й розширення популяції. Процес встановлення совиного житла передбачав пошук зручних та безпечних місць для встановлення скриньок, а також людей, які б згодилися слідкувати за зними. Практично всі фермери, директори шкіл, господарі особистих садиб охоче згоджувалися взяти під опіку конструкції, до яких можуть вселитися сипухи. Поки що ті сови «прицінюються» до скриньок і пан Леонід сподівається, що вони обов’язково там поселяться.
Справа, якою займається пан Леонід та інші нечисленні ентузіасти в Україні, має поки втішні результати, але менші, ніж вони б були за адекватної державної підтримки. Багато речей доводиться виконувати за «дякую», хоча орнітолог витрачає не лише час, але й конкретні кошти. Інколи ці витрати можуть компенсуватися у рамках європейських грантів. Тому закарпатському (й українському в цілому) орнітологу доводиться часто працювати не за фахом. Час від часу фахові послуги Леоніда Покритюка замовляють інститути та громадські організації за кордоном. Саме у ці дні подібний проект проводиться у Польші, де й перебуває наш співрозмовник. У Європі, за словами пана Леоніда, розвивається не лише наука про життя птахів, але й популярний напрямок туризму – бьордвотчеринг, тобто процес спостереження за життям птахів. У світі у сфері «пташиного» туризму обертаються багатомільярдні фінансові потоки, для туристів облаштовано найбільш зручні локації, засоби спостереження, спілкування з орнітологами, які вказують напрямок, де спостерігати за цими дивовижними істотами. Бьордвочери – особливий, відданий природі народ, готовий їхати за тисячі кілометрів, щоб побачити рідкісного птаха. Так було, наприклад, торік у Берегові, коли Леонід Покритюк поширив фото з рідкісною пташкою, яка появилася у наших краях. Попри карантин, погані дороги та інші перепони бьордвочери відразу поприїжджали з різних областей і навіть країн, щоб побачити пташку. А хто вперше приїхав до Берегова ще й познайомитися з містом.
У близькій перспективі Берегово та його околиці могло б стати справжньою столицею нічних птахів – сов, пугачів, особливо сипух. Для туристів були б незабутніми маршрути до місць, де проживають ці птахи. Також можна було б побачити велику кількість інших великих і малих представників крилатих красунчиків.
«У значні мірі пташиний світ залежить від рівня екологічної культури, – каже Леонід Покритюк. – Обізнаність з природою і особливостями життя пташок допоможе правильно діяти в деяких випадках. Наприклад, інколи діти підбирають із землі пташенят, що випадково випали з гнізд, несуть їх додому, сподіваючись врятувати. У переважній більшості така добросердність закінчується плачевно – пташина не виживає. Адже, навіть якщо пташеня вижило, його треба навчити жити в дикій природі. А це без участі дорослих птахів практично неможливо. Що стосується совенят, то найкраще повернути його на гілку дерева або безпосередньо до гнізда. Доросла сова обов’язково спостерігає десь поблизу і не покине дитинча.
Дуже приємно, коли закарпатці не залишають без уваги птахшок, що випали з гнізда. Нещодавно вдалося врятувати пташенят сови, яка підготувала надто ненадійне гніздо. Орнітологу зателефонувала знайома жінка й повідомила, що біля будинку випало совеня. Його було повернуто в гніздо, але воно знову випало, через невдало розташоване пташине житло. Врешті гніздо переставили в коробку на балкон, щоб сова мала вільний доступ до своїх дітей», – розповів орнітолог.
Василь Горват
