У вересні виповнилося 225 років від дня народження Мукачівського греко-католицького єпископа, владики (1796 –1864рр.) Василя Поповича.
Народився Василь Юрійович у Великих Ком’ятах Угочанського комітату 12 вересня 1796 р. у сім’ї місцевого приходника Юрія Поповича та Марії Лендєл. Освіту здобув у Великій Каролі, а також у Мараморош-Сигеті. Між учнями вирізнявся обдарованістю, гострим розумом і відмінною поведінкою.
У гімназії в Ужгороді, де теж був лідером у навчанні, постійно розвивався і самовдосконалювався. Філософський курс В. Попович закінчив у Пешті у духовній семінарії (1814-1818рр.). Відтак був призначений в пресвітери, зайнявши посаду приходського співробітника спочатку в Сваляві, а потім у Сиготі. Через два роки тодішній Пряшівський преосвященний Григорій Таркович взяв його до себе секретарем Пряшевської єпархії, де він користувався довірою і повагою. З 1837 по1864 роки очолював Мукачівську греко-католицьку єпархію.
В. Попович приступив до виконання єпископських обов’язків у 42-річному віці. До його призначення Мукачівська єпархія не мала ієрарха протягом 6 років. У перший період своєї роботи в сані єпископа, що тривав до 1848 р., В. Попович досяг успіху в розвитку матеріальної бази та інфраструктури Мукачівської єпархії.
На початку його діяльності, в єпархії нараховувалось 30 кам’яних церков, а після смерті – 324. Більше того, ввів у експлуатацію розпочатий будуватися сиротинець для хлопчиків-священнослужителів. Він одержав капітал у 40 тис., а залишив у 200 тис. гульденів. За свій рахунок єпископ утримував 12 найбідніших студентів. У1855 році протягом кількох місяців харчував на своїй кухні по 100-200 голодуючих, допомагав вдовам і сиротам, виділяв кошти більш як 40 обдарованим юнакам для навчання у громадських школах.
Як людина розумна, інтелігентна, В. Попович не міг стояти осторонь національного відродження Закарпаття. Палко підтримував молодого Олександра Духновича та Михайла Лучкая. У молодості захоплювався ідеями слав’янської взаємності Я. Коллара. Коли став єпископом, відстоював, аби кожна парафія мала школу, а кожний священик умів читати, писати і викладати основи віри на русинській мові. Закликав видавати підручники для русинських шкіл, планував створювати шкільний фонд, однак бідність єпархії і відсутність підтримки з боку держави, а згодом і революція (1848-1849рр.) не дозволили здійснитись його задумам.
Помер 19 жовтня 1864 р. за столом свого кабінету. Поховали єпископа у підземеллі Ужгородського кафедрального собору, поруч з могилами Мукачівських владик Андрія Бачинського, Олексія Повчія та Теодора Ромжі.
У 2011 році в селі Великі Ком’яти було встановлено меморіальну дошку на честь Василя Поповича.
Лариса Вовканич,
бібліотекар сектору краєзнавчої літератури центральної публічної бібліотеки
