На роздуми людину завжди налаштовує інформаційний простір. Зазвичай, це факти та події різноманітної значимості, але поміж ними зустрічаються такі, на які не можна не відреагувати. Це стосується випадків, які можуть пояснити або допомогти зрозуміти причини наших проблем. Виявляється, діяльність людини може з неї зробити вчителя. Вчителя для вчителів.
Мимоволі починаєш радіти і дякувати Творцеві за великодній подарунок усім нам в 1941 році. Адже тоді, на самий Великдень, у селі Копашнево, що на Хустщині, народився майбутній експерт рідного слова – Іван Хланта. Невгамовний і надзвичайно обдарований помічник для тих, хто прагне залишити свій слід в літературному середовищі краю. Він своїми проханнями та порадами немовби виконує роль вартового цього середовища. Самим написано і впорядковано більше сотні книг як для дітей різного віку, так і для дорослих, які можуть слугувати взірцем для починаючих. Його діяльність вирізняється не тільки високою продуктивністю, але і глибокою пошаною до минулого. Відшліфоване слово минувшини в народній творчості немає фальші, тому має велику ціну в просвітництві. Воно дає можливість кожному торкнутись свого спадку, до якого є причетними його предки. Адже пісні, казки, колядки, бувальщини, описані обряди та звичаї не тільки об’єднують покоління між собою, але дають також можливість пройти через уподібнені випробування та переживання. Тобто, відбувається формування бережного відношення до того, що було рідним для твоїх попередників. А це вже ознаки позиції і патріотизму.
Розмірковуючи про творчість та діяльність літературознавця та фольклориста, починаєш розуміти значимість його внеску в розбудову спільноти. Виявляється, все знаходиться на поверхні і має між собою надзвичайно тісний взаємозв’язок. Думки, слова та справи. Наступне неможливе без попереднього. На перший погляд замкнуте коло, бо в інформаційному полі, на яке впливають справи, формуються думки. Коло вважається зачарованим, якщо до влади приходять прагматики. В такому випадку спільнота розвивається в’яло, або взагалі деградує. Слова чуємо, а справи бачимо. Слова є немовби посередником між духовним і матеріальним.
Окрім того, знаходимо в сучасних інтернет-ресурсах інформацію про те, що звукова хвиля, тобто слово, на рівні нановимірів впливає на складові клітини ДНК. Іншими словами, вона формує майбутній потенціал людини. Виходить, що слова та мелодійність колискової впливають на здібності людини. Виявляється у вислові: «І першим було слово» закладений глибокий зміст. Більше того, словом користуються як на збудування, так і на руйнування. Світлі думки завжди сприяють появі слів доброти, щирості та ніжності, а частота їх вібрацій вже матеріалізує відповідні прагнення, і навпаки. В Україні впродовж різних періодів були особистості, які розуміли силу слова і тому дбали про нього. В першу чергу таку відповідальність брали на себе письменники, поети, філософи, митці та представники народної творчості.
Наступна думка, яку хочеться висловити з приводу діяльності ювіляра, стосується його позиції щодо значення слова в церкві. Інформація в його книзі «Рідна мова – дар Божий», яка вийшла з друку видавництва «Патент», у 2012 році, є унікальною для мислячої особи. І це незалежно від того, до якої конфесії людина належить і який її там статус. Книга для тих, хто по-справжньому переживає за свою церкву. В ній йдеться про основні моменти церковного життя, на які зазвичай не прийнято звертати увагу, але насправді вони є надзвичайно важливими для того, щоб вірники могли бути більш наближеними до Творця. Слово священника на проповіді та вміння ним підтримувати відповідну атмосферу взаємостосунків між вірниками вимагає від нього неабиякого зусилля і роботи над собою. Чим більший прихід, тим більше в ньому може бути безкомпромісних вірників зі своєю логікою або традиціями. Тому священник повинен мати неабиякий інтелект і співпрацю зі Святим Духом, аби йому вдавалось єднання всіх своїх прихожан в молитві до Бога. Окрім того, в книзі приділяється увага обов’язкам та навантаженню, які повинен виконувати дяк. Виявляється, таким навикам доцільно би навчатись, адже йдеться про доволі велику кількість мотивів, які необхідно знати як використовувати. Тобто, в нашій країні на рівні влади були створені умови, через які впродовж останнього століття основні функції церкви, які стосуються духовності та підвищення рівня моралі в спільноті, ефективно не виконуються. Колись лукавий в образі комуністів відокремив церкву від держави і по сьогоднішній день українці потерпають від видимих і зрозумілих проблем, але не можуть їх вирішити. Вже стало нормою вибирати у владу людей, які не бояться гріха та які втратили сором і приймають несправедливі закони, по яким зобов’язують всіх нас жити. Парадокс полягає в тому, що ні радянська, а ні українська, так би мовити, еліти не є спроможними собі ставити питання: «А навіщо все-таки князь Володимир освячував Київську Русь?» Насправді відповідь на поверхні і вона є надзвичайно логічною. Спільнота, в якій дикунське відношення до правди і справедливості, є приреченою, вона не має фундаменту для свого існування. Що ж стосується християнської релігії, то в ній не тільки закладені підвалини для існування громади, але також її принципи дозволяють їй зручно співіснувати з іншими спільнотами. Християнська наука насправді нескладна для сприйняття і є самою дієвою підтримкою у протистоянні зі злом, тому постійно зазнає нападу від тих, хто є його переконаним або млявим носієм. Для того, щоб це розуміти, необхідно частіше роздумувати про одну із основних подій в період зародження християнства. Йдеться про сходження Духа Святого на апостолів. Загострюємо увагу: «І почали вони говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити». Виявляється слово Боже, Дух Святий та совість є поняттями одного спрямування і як людина з ними взаємодіє, від того залежить її рівень налаштованості, чи на збудування, чи на руйнування. Духівник має унікальну можливість роз’яснити це своїм вірникам, але, з духовної точки зору, знаходиться в середовищі значно більших спокус, тому не вартує особливо загострювати увагу на його слабкостях. Доцільно закцентувати свою увагу на словах, які постійно використовуються в Святій Євхаристії та інших чинах церкви і які були мовленими за 1000 років до народження Ісуса Христа. Для мислячої людини там знаходиться джерело розуміння наших проблем. Мова йде про псалми Давида. Там домінує любов до Творця, але там також йдеться про глибоку пошану до правди і справедливості. Там більша увага зосереджується на престолі Господнім, аніж на престолі погибелі де узаконюється несправедливість. Справжній християнин не є боязливим, позаяк намагається йти шляхом мудрості. Шлях мудрості – це острах Божий, про який там також йдеться. В залежності від величини своєї віри християнин має відповідний захист в Творця і боїться його втратити. Тому він може бути надзвичайно відчайдушним, відстоюючи правду і справедливість. Взагалі відстоювати правду і справедливість є притаманним кожній чесні людині. Сьогоднішня зневага до правди в майбутньому коштуватиме дуже дорого. Красномовно на те вказує смерть депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака. Події навколо прапора на офіційно і історично українській землі. Його спротив брехні коштував йому життя. «Коли руйнуються основи, що може зробити праведник?», – це також у псалмах Давида. Інколи складається враження ніби псалми Давида для християнина, немов би, як правила техніки безпеки для електрика, який працює в діючих електроустановках. Можна порозуміти більшовиків, які, щоб зручніше себе почувати при владі, усунули релігію з освітнього процесу, але як зрозуміти патріотів та і багаточисельний вчительський колектив, які також не хочуть змінювати підвалини виховання майбутнього покоління. Люди завжди мають незручності, через те що були безвідповідальними при прийнятті важливих рішень. І тільки роздуми можуть дати відповідь на питання, чому вони такими є і не хочуть мінятись?
Тож, шановний Іване Васильовичу, міркування стосовно Вашого ювілею вийшли хоч і затяжними, але актуальними. Тому приєднуюсь до всіх пенсіонерів, які вітають свого вчителя з такою гарною подією. Нехай буде Він і надалі до всіх нас милосердним, бо вже подарував нам половину віку нашого життя, і, мабуть, надіється, що ще зможемо Йому послужити. Всього найкращого Вам і Вашому оточенню.
Михайло ЛІСІЦКІ, член ГО «Просвіта»
