Скільки існує суспільство, стільки й існують гендерні відмінності та можливості. Ми можемо спостерігати більшу видимість чоловіків або жінок у певній професії або у владі. Ось, наприклад, торік у нашому районі тривали активні роботи з асфальтування доріг. Тоді ми були вимушені годинами стояти у заторах і спостерігати за роботою працівників. Жодної жінки серед них не було. Проте, цілком можливо, що проектували ці дороги і складали кошториси на них жінки. У дитячих садочках майже не зустрінеш чоловіка вихователя, помічника вихователя чи кухаря. Натомість вони у дошкільних закладах працюють двірниками, комірниками й операторами котелень.
Гендерна рівність – важлива і актуальна проблема, тим більше, що в Україні вона регулюється законом. У статті 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків в Україні» від 8 вересня 2005 року зазначено: «Гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства».
Оксана Ярош, експертка проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики» зазначає, що «гендер – це соціальна роль, статус або поведінка, це ті можливості, які та чи інша особа може реалізувати у певний час і у певному суспільстві. Розуміння сутності цього поняття краще проявляється через гендерні відмінності, які залежать від раси, класу, релігії, етнічного походження, касти, віку. Гендерні ролі змінюються у часі і не мають універсального характеру. Навіть та сама людина може по-різному поводити себе у сім’ї та на роботі».
За впровадження гендерної рівності Україна, як держава, взялася практично із початком її незалежності. Однак час іде, а гендерна тематика залишається актуальною.
Особливо часто гендерна тематика лунала під час останніх виборів у місцеві ради. Адже вперше у Виборчому Кодексі України визначено обов’язковість гендерної квоти, без виконання якої виборчий список партії не реєстрували. Хоча на законодавчому рівні давно унормовано заборону привілеїв чи обмежень для кандидатів за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У Виноградівській райраді минулого скликання із 36 депутатів було 6 жінок. А от за підсумками виборів 2020 року в об’єднану Берегівську районну раду (Берегівський і Виноградівський район) було обрано 34 депутати, 13 із яких – жінки. А от із 10 голів Берегівських ОТГ тільки Великобийганську очолила Ганна Нодь. Решта 9 голів – чоловіки.
Зізнайтеся, у багатьох із нас серед друзів чи знайомих у реальному житті чи соціальних мережах зараз є жінки-політикині, які раніше не були вмотивовані брати участь у прийнятті політичних рішень. Я поцікавилася у депутатки Берегівської районної ради від політичної сили «Слуга народу» Зіти Гулянич, чому вона вирішила йти в політику, адже раніше ця сфера була далеко за межами її зацікавленості.
– Чому я вирішила йти в політику? Я люблю своє рідне місто Виноградів. І хочу, щоб для наших нащадків воно стало привабливішим для життя, більш сучасним і комфортнішим, щоб громада процвітала і жила у гідних умовах. Так, раніше я не брала участі в політичній діяльності. Маю 21 рік досвіду роботи в банківській сфері, з них 13 років була керівником відділення банку у місті Виноградів. Гадаю, мій досвід, вік і наявність сили й енергії – ідеальне співвідношення для політичних починань. І я вдячна виборцям, які вірять в мене і підтримують, – із неабияким ентузіазмом розповідає Зіта Іванівна.
На запитання: «Чи підтримують порадами більш досвідчені колеги?», моя співрозмовниця ствердно відповіла: «Маю за честь бути частиною дружньої і сильної команди депутатів: колеги підтримують тих, хто уперше обрані у депутатство – так, як я. Можна звернутися за підтримкою, отримати слушні поради, і, власне, бачити приклад роботи колег. Це дійсно є дуже важливо для формування навичок та компетенцій».
Знаючи Зіту Гулянич як відповідальну, врівноважену жінку, впевнена, що їй вдасться реалізувати задумане. Депутат Виноградівської міської ради від партії «Рідне Закарпаття» Михайло Роман – один із тих, хто активно підтримує участь жінок у політиці:
– Я – депутат третього скликання і завжди у нас в сесійній залі були жінки-депутатки. Більше того, зазначу, що під час минулого скликання, коли дотримання гендерних квот іще було добровільною справою, формуючу передвиборчу команду, ми обов’язково вибирали жінок, котрі разом з нами балотувалися у депутати. Тепер у нашій команді є дві авторитетні депутатки: Тетяна Сугай із Виноградова, котру також втретє люди обирають представляти свої інтереси у міськраді, та Сніжана Попович із Великих Ком’ят, яка перед цим була головою сільської ради, раніше – сільською депутаткою, секретарем сільради. Це є чи не найкращим показником того, що їх поважають, їм довіряють. Сніжана Володимирівна зараз працює секретарем Виноградівської міської ради. Підтвердженням фаховості Тетяни Григорівни є грамота Верховної Ради України, яку їй нещодавно вручили «За вагомий особистий внесок у реформування місцевого самоврядування, соціально-економічний та культурно-освітній розвиток територіальних громад, сумлінну працю, високий професіоналізм». Переконаний, що жінки мають бути в політиці, бо без них політика була б дуже жорсткою. Вони мислять по-іншому, аніж чоловіки, їм легше знайти компроміс, зм’якшити будь-яку складну ситуацію. Часом, коли виникають конфлікті ситуації, їх згладжують саме жінки. І неправильно називати жінок «слабкою статтю», бо насправді жінки дуже сильні, мудрі та виважені, – каже Михайло Михайлович.
На жаль, чимало людей ще й досі живуть стереотипами, що жінка – це домогосподарка і мати, а тому змалечку навіюють дівчаткам думку, що для них освіта непотрібна. Бо, якщо і йти працювати, коли виростуть, то хіба продавчинею чи швачкою, а для цього достатньо училища чи технікуму, або безпосереднього навчання на робочому місці. Так, без сумніву, ці професії потрібні,однак спектр можливостей жінок набагато ширший. Директорка Виноградівської філії Закарпатського центру зайнятості Наталія Фалес допомогла нам окреслити ситуацію на ринку праці Виноградівщини за 2020 рік. Про новостворений об’єднаний Берегівський район поки не можемо дати об’єктивної картини, адже наразі тільки триває процес його становлення після адміністративно-територіальної реформи).
– Раніше типовою «жіночою» професією була тільки хатня робітниця. Наразі такою є професія секретаря. Вважається, що чоловікові не по-статусу відповідати на дзвінки, готувати каву, планувати робочий день керівника, займатися перепискою, організацією зустрічей і т. п. Буцімто чоловік не в змозі впоратися з купою дрібних і не дуже проблем й при цьому залишатись доброзичливим. У 1993 році МОЗ видало Наказ №256 «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Відповідно до цього документу, жінкам заборонялось обіймати посади 450 професій, які стосують будівництва, видобутку нафти і газу, хімічного виробництва. Також жінкам заборонялось працювати машиністками та водійками окремих категорій транспорту. У грудні 2017 року в Міністерстві охорони здоров’я під тиском громадськості адекватно оцінили ситуацію та зробили все можливе, щоб наказ №256 лишився в історії –документ щодо професійної дискримінації жінок скасували. До списку 20-ти найперспективніших професій, у яких найбільше представлені жінки, ввійшли: продавець, IT-фахівець, інженер із автоматизації виробництва, інженер комунального обслуговування, маркетолог, агроінженер, технолог з виробництва і переробки харчової продукції, технолог побутового обслуговування, логістик, юрист (господарське право), енергетик, ветеринар, фармаколог, фінансист, інженер зв’язку, практичний психолог, генетик, біохімік, робототехнік, нано-інженер, – зазначила Наталія Юріївна.
Наразі трудове законодавство зробило поступ у напрямку гендерної рівності. Так, Закон України «Про зайнятість населення» захищає від будь-якої дискримінації у сфері зайнятості, у тому числі і за ознаками статі та віку. Навіть у рекламі про вакансії (прийом на роботу) забороняється зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися лише особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань тощо. Згідно з частиною третьою цієї статті передбачено відповідальність у вигляді сплати до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф.
– Щодо ринку праці Виноградівщини, у 2018 році всього перебувало на обліку 2735 осіб, з них 1510 жінок, що становить 55,2%. За 2019 рік всього працевлаштовано 1833 осіб, з них 1007 жінок, що становить – 54,9% від загальної кількості працевлаштованих. У 2019 році всього перебувало на обліку 2733 осіб, з них 1526 жінок, що становить 55,8%. За 2019 рік всього працевлаштовано 1835 осіб, з них 1017 жінок, що становить – 55,4% від загальної кількості працевлаштованих. У 2020 році всього перебувало на обліку 2263 осіб, з них 1367 жінок, що становить 60,4%. За 2020 рік всього працевлаштовано 1002 осіб, з них 535 жінок, що становить – 53,4% від загальної кількості працевлаштованих (2020 рік – рік карантину). Приблизно 3/4 малих підприємств у світі очолюють жінки. І це не нове явище. Усвідомлюючи свою значущість, чи не усвідомлюючи її, жінки відіграють немалу роль в управлінні економічними питаннями своєї сім’ї, зокрема, працюючи в складі сімейних підприємств. Мільйони жінок створюють свої власні підприємства, – зазначила Наталі Фалес. – Зовсім інша картина на Виноградівщині. Детальний аналіз реальної картини ми не робили, але можу навести такі дані. Так, на ринкоутворюючих підприємствах 90% керівників – чоловіки. На державних підприємствах жінок-керівників тільки 30%. Звісно, зовсім не багато. Чого не скажеш про освітню галузь, де лідирують саме жінки. Так, 65 % жінок є директорками шкіл та завідувачками дитсадків, і лише 35 % освітніх закладів району очолюють чоловіки.
На сьогодні питання гендерної рівності в різних сферах життя суспільства залишається актуальним. У цьому матеріалі коротко окреслено ситуацію лише у двох із них – політиці і сфері зайнятості. Як бачимо, там, де йдеться про прийняття рішень, управління ресурсами, жінки досі перебувають у меншості. Натомість у системі освіти і сфері послуг – брак чоловіків. Щоправда, ситуація потрохи змінюється, тож, сподіваюся, з часом у суспільстві не існуватиме поділу на «жіночу» і «чоловічу» справу.
Наталія Кобаль
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
